Зів’ялі квіти викидають

Увага - книга для дорослих!

Ірен Роздобудько – одна з найуспішніших українських письменниць, що в своєму творчому доробку має дев’ять виданих книжок (за шість років), перемоги в кількох престижних літературних змаганнях ("Коронація слова" 2000, 2001, 2004, ім.Юрія Долгорукого та ін.). Ще в 2000 році з виходом свого першого роману, психологічного трилера "Пастка для жар-птиці"( "Махаон", 2000) вона заявила про себе як майстер заплутаних сюжетів, людських доль й алюзій. Тому можна цілком погодитися з думкою Ганни Улюри, що постать " " є чи не найбажанішою постаттю сучукрліту [Ганна Улюра."Театр: помилковість аксіоми // Київська Русь. – Книга ІІ 7514 рік. – С.144.].

Всі романи Ірен Роздобудько (психологічний трилер "Пастка для жар-птиці" ("Махаон", 2000), детектив "Екскорт у смерть" ("Кальварія", 2001) , авантюрно-пригодницький роман "Останній діамант міледі" ("Фоліо", 2006) і ще п’ять психологічних — "Він: "Ранковий прибиральник" ("Нора-друк", 2005), "Вона: "Шості двері" ("Нора-друк", 2005), "Гудзик" ("Фоліо", 2005), "Дванадцять, або виховання жінки в умовах непридатних до життя" ("Фоліо", 2006), "Зів’ялі квіти викидають" ("Нора-друк", 2006) — об’єднує спільна характерна риса — акцентований психологізм у побудові образів героїв. Авторка, майже відкинувши всі зовнішні чинники, пропонує читачеві подорож душею персонажів. Заглиблення у внутрішній світ свого героя настільки сильне, що зовнішній сюжет іноді перетворюється на внутрішній, в результаті чого в читача виникає відчуття, ніби він сам стає героєм або подорожує в героєві, як в троянському коневі, де всі сенсорні датчики підключені до читача.

Зів’ялі квіти викидають" – поки що останній роман письменниці, що вийшов друком у серії "Популярні книги" видавництва "Нора-друк". Це психологічна проза, "сентиментальна історія з глибоким підтекстом", як зазначено в анотації на обкладинці книги, що супроводжується динамічним викладанням подій.
Герої "Зів’ялих квітів... Ірен Роздобудько монологічні й цілісні. Саме завдяки цій цілісності вони й приречені на самотність, бо не можуть співіснувати з кимось. Їхній світ закритий від вторгнення, туди, звісно, проникає зовнішній світ, але після цього двері світу знову зачиняються.

Врешті-решт, усі шляхи минулого, "зів’ялих квітів" сходяться в одній просторово-часовій точці – в сьогоднішньому дні, і звідти починається майбутнє. Через призму часу всі історії героїв роману набувають нових смислів, зміщують і змінюють акценти, нівелюються всі образи, забуваються біди, щоправда, і мрії забуваються також. Минуле – колись прекрасне і сповнене емоцій може стати непотрібним вантажем – зів’ялими квітами. Наприкінці роману й власного життя актриси розуміють, що колись могли стати найкращими і найвірнішими подругами, ("...Вона не краща за Вас, Едіт! Тому...тому що така ж гарна, як і Ви"), але пожертвували собою заради того, хто не вартий кохання. Зів’ялі квіти, які зберігаються в душі у вигляді жалю за минулим або нездійсненнии треба викидати, використовуючи алегорію, говорить І.", бо життя, яким би воно б не було - прекрасне, його не варто марнувати на тимчасову метушню.

Ніна Герасименко

літературознавець,науковий співробітник Інституту літератури, ім.Т.Г.Шевченка НАНУ,кандидат філологічних наук